sportcafé: Ширше, гучніше, шумніше
Розпитали sportcafé про враження слухачів від їхнього дебютника, запланований виступ на "Файному", нойз як елемент музики, естетику гурту й не тільки.
Запоріжці sportcafé спершу здобули увагу аудиторії яскравими живими виступами, зокрема неодноразово грали на фестивалі "Брудний Пес", у київському клубі Otel’, трохи поїздили по Україні, а потім закріпили цей ефект вдалим дебютним повноформатником "go-punk", який побачив світ у квітні цього року. Це велика монолітна робота, яка принесла в навушники українського слухача якісний і стильний, але не надто поширений на наших теренах, нойз-рок. Зараз команда готується до виступу на найбільшому на цей момент українському рок-фестивалі "Файне Місто". Водночас двоє учасників гурту, Микита та Віталій, проходять службу в лавах Сил Оборони України.
Раніше відомий за своїми експериментами в жанрі постпанку. Існує як синергія гітариста Микити Скоковського (він же LYKHO), бас-гітариста Віталія Перця (Перець), гітариста Іллі Харченка, ударника Слави Свідерка (Smile, Chaos!) та вокалістки Лідії Юр’євої (zagublena). За плечима гурту декілька синглів, дебютний повноформатний альбом і чимало яскравих живих виступів.
— Пройшло два місяці з моменту виходу вашого дебютного альбому. Як сприйняли цей реліз слухачі, чи зрозуміли ваш творчий задум?
Слава: Альбом спрацював на 120 % від моїх очікувань! Для мене стало несподіванкою, що його прийняли настільки добре й тепло, адже я очікував трохи більше несприйняття, зважаючи на тип музики.
Ліда: Слухачі завжди все розуміють.
Микита: Вважаю, що, як мінімум, він зробив свою справу, а саме познайомив слухачів із трошки інакшою формою альтернативної музики, ніж та, що всі звикли, проте особисто я б хотів, щоб він довше залишався в головах, але це теж буде.
Віталя: Деякі слухачі після концертів говорять такі речі про нашу музику, що я з упевненістю можу сказати: вони не просто зрозуміли — вони відчули цей альбом усім серцем!
Ілля: Більш ніж зрозуміли. Відчувався і відчувався досі величезний фідбек, це мене радує і дивує одночасно.
Альбом також доступний на стримінгах
— Від знайомих гуртів я останнім часом чула деяке розчарування у форматі альбому, бо роботи багато, а вплив на слухача часто як від сингла (найперше через засилля інформаційного шуму). Чи у вашому випадку виправдала себе робота над альбомом? Що взагалі для вас означало випустити великий формат?
Слава: Я не зовсім сприймаю цю негативну конотацію, повʼязану з повноформатними альбомами. Створення цієї музики приносить такий же кайф, як і відтворення її вживу, тому я дуже насолоджуюсь процесом. Як на мене, завдяки довгій і кропіткій праці створюється дійсно повноцінне й наповнене відчуття ейфорії, яке ти відчуваєш саме в тот момент, коли це все врешті-решт релізиться.
Ліда: Так, "go-punk" зацінили-поцінили гідно. Для нас альбом був вагомим, бо ми над ним працювали багато років. Навіть сама наявність альбому вже свідчила про прогрес гурту.
Микита: Я за будь-яку форму, будь-який відбиток творчості; альбом був потрібен суто для того, щоби було із чого ліпити далі, прощупати землю, а там уже можна робити щось більш сміливо.
Віталя: Ідея створення альбому виникла в нас дуже давно і просто гармонійно (хоч іноді й не дуже) реалізовувалася в роботі над новими піснями, які, наче пазли, склалися в одну нойз-рокову картину.
Ілля: Найперше велика композиційна робота закриває внутрішні гештальти митців, бо, як не крути, формуєш якісь особисті очікування під час кропіткої праці. Мені здається, цей реліз виконав це завдання максимально успішно.
Зліва направо: Віталій, Ліда, Ілля, Микита, Слава
— Якщо взяти сучасну українську рок-сцену, той же інді-рок чи постпанк, то нерідко спостерігаємо певну шаблонність звучання. Як вам вдалося це оминути і якісно виділитись по звуку? Хто особливо вплинув на формування вашого музичного смаку? І де загалом черпаєте інформацію про нові релізи, або ж як відкриваєте для себе класику минулих років?
Слава: Стосовно звуку — то все Микита, він шарить як ніхто. Без нього цього звуку просто не було б. Останнім часом я переважно від нього підчіпляю всякі референси, бо мені весь час у Spotify підкидує те, що він слухає.
Ліда: Та люди вплинули на формування смаку, знайомі, то там то сям. Сама теж слухала щось для себе, обирала.
Микита: Американська та європейська, канадські сцени. Постхардкор, сучасне емо, злий постпанк, — усе формувало. Просто дозволили собі робити таку музику, яку самі слухаємо.
Віталя: Моїм маяком у формуванні басового саунду стали поради Микити, бо до цього я настільки шаблонно сприймав використання апарату, що мені аж страшно стає. Завжди треба виходити за рамки, тестити самому, бо іноді неочевидні рішення у виборі тих самих перегрузів стають максимально правильними. Це стосується звуку.
Щодо музичного смаку, то тут на мене вплинули інтернет і закриті музичні ресурси — там завжди можна було знайти щось цікаве для себе. Інформацію про релізи черпаю з Youtube і Spotify, на ютубі класика минулих років взагалі може розкритися з іншого боку завдяки інтерв’юхам учасників процесу або людей, причетних до створення тих чи інших шедеврів.
Ілля та Віталій розповіли більше про музичні смаки, улюблені педалі й методи запису в подкасті "Галас"
— Досвід серії подій "нойз щосереди" показав, що наше музичне середовище доволі відкрите до нойзу в різних його проявах, насамперед дуже експериментальних. Але в гітарній музиці ми бачимо доволі мало нойз-року, особливо якщо це щось більш агресивне, брудне, розпанковане. Чому, на вашу думку, є така ситуация?
Слава: Та нойз тут, як на мене, це суто тул. Якщо будь-який бенд у будь-котрому стилі почне робити щось більш хаотичне й нестандартне — це завжди буде цікавіше, ніж звичайні стандартні конвеєрні концерти.
Той же Андрій Бармалій зі своїми перформенсами викликав велику зацікавленість саме за рахунок нелінійних і часто неочікуваних концепцій виконання, де глядачу цікаво за цим спостерігати, навіть якщо він не дуже й фанат певного жанру.
Ліда: Можливо, тому, що всі хочуть робити те, що й решта. Панельний постпанк, наприклад. А робити щось оригінальне чи бути навіть провідником — це вже важче.
Микита: Бо багато хто хоче суто заскочити на потяг, який уже давно проїхав, висадив пасажирів, перевернувся і вилив токсичні відходи з вагону в грунт. Ми багато в чому самі по собі, багато хто боїться ризикувати. А в нас сама музика побудована на ризику піти проти течії, це не амбіції навіть, це просто бажання чогось нового, щирого, емоційного, небезпечного.
Віталя: В нас, у цілому, і західний нойз-рок доволі важко сприймається слухачем. Можливо, хоч своїм прикладом ми покажемо, що цей жанр має доволі вагому культурну цінність та заслуговує на належну увагу.
Ілля: Здається, усьому свій час. Хтось колись показав людям в Україні нойз, як оболонку. Завдяки цьому, у тому числі, ми й отримали той фідбек від альбому, який маємо. На мою думку, із часом ми почуємо багато нового нойз-року, панку.
— Як би ви окреслили свій підхід та вимоги до естетики гурту? Зовнішній вигляд, оформлення релізів, стиль фотосесій тощо. Це продуманий процес або ж більш спонтанний? Чим ця естетика визначається у вашому випадку?
Слава: Ми всі емоційно нестабільні, й у нас настрій змінюється по 37 разів на добу. Особисто для мене — це пояснення взагалі всієї естетики гурту.
Ліда: Ми такі, які є. Жоскіє панкі.
Микита: Згоден із вищесказаним, ми просто рокери жоскіє.
Віталя: Головне, щоби було стильно й роцково, а ще красиво!
Ілля: Чіткої сформованої естетики ми не маємо. Мабуть, це набір патернів, образів, які нам близькі.
— Здається, ви не користуєтесь ШІ-інструментами, принаймні візуально. Як ставитесь до цієї технології та чи має вона місце у вашому творчому процесі? До якої межі?
Слава: Для мене воно корисне при створенні візуальних референсів, які є в мене в голові. Оскільки я не маю художніх скілів, то це найкращий засіб донесення власних "візуальних" думок до митців, які вже можуть власноруч реалізувати задум. А стосовно межі: у процесі створення музики я не бачу в тому потреби. У контексті гурту використовую суто для структурування власних думок, планів і беклогу, але не в музиці або будь-чому, що стосується музики, бо це тупо нецікаво.
Ліда: Я не знаю. Ще не зіштовхувалась.
Микита: Мені подобається ШІ загалом, це зручний інструмент для повсякденних справ, якусь узагальнену інфу шукати, але у творчості недоцільно його використовувати, бо весь фан пропадає і сенс від процесу саморефлексії і оцього фільтру крізь себе якихось досвідів у вигляді пісні, як приклад. Але загалом за цим майбутнє, я думаю, і боятися його не треба.
Віталя: Для вирішення технічних задач — ідеально, для створення творчості — ред флег, бо це вже й не творчість тоді зовсім))) Хай краще буде недолугий щирий вірш, аніж технічно беземоційний набір рим. Ну, ви зрозуміли :)
Ілля: Згоден із думками вище)
— В одному з попередніх інтерв’ю ви згадували брак амбіцій в українських гуртів. Ця риса справді притаманна багатьом талановитим колективам. А які амбіції є у вас? Які реалістичні цілі ставите перед гуртом і як плануєте їх досягнути?
Слава: Та чітко визначених цілей немає насправді. Ми відкриті до будь-яких імпрез та ідей і до будь-якого майбутнього, яке нас може чекати. Нам подобається виступати, подобається намагатися перевершити кожен попередній виступ чимось новим, на нашу думку, цікавим, що прийде в голову. А загалом я б просто хотів, щоби було більше хаотичності та експресії на сцені від усіх артистів, бо конвеєрність виступів тупо нудна. Я хочу, щоб у нас були свої The Chariot, свої Lightning Bolt, щоб їх хотілось експіріенсити наживо й не крінжувати. Мені все-одно, чи буде воно вторинне — мені хочеться, щоб воно було, і щоб воно було щире.
Ліда: Завжди хочеться краще, завжди хочеться більше, створювати нове, робити цікаве. Максимально хочеться залишатися в цьому потоці завзяття. Тому, буде бажання — буде й те, що бажаємо.
Микита: Я хотів би зібрати якусь спільноту взаємодопомоги і взаєморозвитку, творчості, як-от Show Me the Body та CORPUS, таке собі крю, де всі одне одного знають, якийсь свій мікробіом, який буде корисний, щоб воно не зупинялось тіки на концертній діяльності, але я думаю, із часом воно саме по собі буде.
Віталя: Ключова амбіція особисто для мене — надихати якомога більше слухачів на створення власної творчості, горіти музлом, а також отримувати щирі емоції від зіграних нами шоу. Така мотивація рухала мене на початку шляху, рухає і досі. Неможливо окреслити чіткий план дій, воно все ситуативно виходить, головне — це рухатись разом із зарядженим настроєм. Саме цей настрій рухає нас уперед!
Ілля: Ширше, гучніше, шумніше. Я б описав це так.
— Я помітила, що коли в людей нема безпосередньо досвіду служби або близького контакту з військовими, то вони трохи по-іншому ставляться до життя. У вашому випадку Микита та Віталій проходять службу в лавах Сил Оборони України. Як це вплинуло на тематику, настрій, звучання ваших пісень, на ваш гурт як творчу одиницю?
Слава: Та ми просто прийняли, що хочемо існувати в такому складі як зараз і хочемо зберігати цю хімію дружби і близькості якомога довше. Тому наша основна задача — максимально підлаштуватись один під одного. Суперважливо, щоби сам гурт не створював зайвого тиску на мозок тим учасникам, які через службу й так його відчувають сповна. Тому я готовий чекати хоч і 5 років на наступний альбом тільки заради того, щоб над ним працював та зводив Микита, бо ніхто інший того не зробить так, як воно має бути.
Ліда: Працювати і створювати важко.
Микита: Важко не прокрастинувати, але пощастило, що наша дружба тримається далеко не тільки на музиці. Поки є можливість відпрошуватись на концерти та записуватись — ми будемо це робити. Але хотілося б мати змогу ще й жити ближче, але маємо, що маємо.
Можливо, такі спартанські умови дають змогу більше цінити те, що ми маємо одне одного.
Віталя: Так, зі службою важко щось планувати, але будь-яка система — це люди, які можуть зрозуміти певні потреби й необхідність. Але всі ці обставини ніяким чином не вплинули на нашу дружбу й настрій гурту, особисто я відчуваю впевненість у тому, що мы зробимо все можливе, щоб навіть у важких умовах створювати музику та дарувати всю енергію на концертах. Єдине, що в умовах нестабільності починаєш більше цінувати змогу взагалі займатись музикою.
— Як готуєтесь до виступу на "Файному"? Чи готуєте якісь цікавинки для слухачів? І чого загалом очікуєте від цього виступу?
Слава: Очікую, що, як це часто буває, багато людей не зрозуміють, що ми таке. Але майже впевнений, що більшість саме цих людей так само будуть у певному когнітивному дисонансі, бо їм чомусь це буде подобатись.
Ліда: Я одягну платтячко гірчичного кольору ^^
Микита: До кожного концерту ми готуємось морально і фізично знищувати себе і слухачів. Подивимось, жоден концерт ще не був, щоб щось не відламалось і не згоріло, але цього разу, як мінімум, технічно ми все перепаяли, а морально так само: настрій вмерти на сцені й бути гучніше за інших.
Віталя: Готуємось розірвати зал власною музичною енергією! Як можна емоційніше зрощуватись із натовпом, щоб ми зі слухачами на момент сету стали одним цілим! Так я це бачу.
— Наразі в нас постійно діє не так багато великих якісних фестивалів, на слуху той же "Брудний Пес", "Файне Місто". Звісно, усе це через об’єктивні умови воєнного життя. Тож, наостанок опишіть ідею ідеального фесту в Україні, де мав би виступати ваш гурт?
Слава: Я хочу відчути атмосферу This Is Hardcore та Outbreak Fest, але вдома.
Ліда: Всі умови в нашому райдері)) Не світіть мені прожектором у лице!!!
Микита: Багато друзів, багато піци, кока-коли й шуму. Ну або те, що Слава й Ліда написали.
Віталя: Мені дуже вкатує атмосфера hate5six та Outbreak Fest, а якщо більш комерційні, то Lollapalooza. Хотілося б відчути енергію такого плану. Ну й щоб кава була в гримерці:3
Почути sportcafé наживо можна буде 2 серпня на Dark Stage "Файного Міста". Наразі в продажі доступні одноденні та триденні квитки, вартість, відповідно, коливається в межах 1800–3600 гривень, при тому 5 липня ціни зростуть.
Більше про програму фестивалю цьогоріч ми писали за посиланням.
sportcafé у мережі:
Instagram
Фото надані гуртом
